Як стати своїми у новому місті: рецепт від франківчанок з Донбасу

Як стати своїми у новому місті: рецепт від франківчанок з Донбасу

22 Лютого 2018,

Проект міні-стажування в громадській організації «Всеукраїнське об’єднання «Українці Донбасу і Криму» в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США) став для мене справжнім «вікном у Франківськ». 

До цього я майже нічого не знала про це місто, а з діяльністю спільнот переселенців була знайома лише на рівні черкаських і київських організацій. Мушу сказати, що ця поїздка зруйнувала одразу кілька моїх стереотипів: 1) Івано-Франківськ – маленьке місто, де, в порівнянні з Львовом, нема чого дивитись, окрім «стометрівки»; 2) активно втілюють власні проекти на новому місці лише переселенці молодого віку; 3) діяльність спільнот переселенців – це збір і розподілення «гуманітарки», інтеграція переселених осіб у нову громаду та допомога фронту.Ларисі Пантелюк, Любові Вагуріна та Ніні Волковій – засновницям «ВО «Українці Донбасу і Криму» за три дні вдалося розбити усі ці стереотипи.

Програма стажування була надзвичайно насиченою. Спочатку ми познайомилися з місцевою спільнотою переселенців під час дискусії «Свій серед чужих, чужий серед своїх», що відбувалася за підтримки благодійного фонду «Карітас» - одного з партнерів «ВО «Українці Донбасу і Криму».

Права переселенців: на папері та в реальності

-Україну назвали 9-тою в світі за кількістю внутрішньо переміщених осіб, тобто людей, які вимушено покинули свої домівки і переїхали в межах країни.  Близко 1,5 мільйона ВПО нині перебувають на підконтрольних уряду України територіях, - так розпочав засідання дискусійного клубу проекту «Об’єднуючи людей заради миру» модератор Олександр Фомічов.

Особисто для мене був корисним уже той факт, що модератор роз’яснив принципову різницю між переселенцями і біженцями (останні покинули межі рідної країни). На початку АТО була величезна плутанина з термінами (спільнота черкаських переселенців іменує себе саме біженцями з Донбасу і Криму, наголошуючи на тому, що ніхто їх нікуди не переселяв) і особливо складно було журналістам створювати толерантні матеріали до прийняття офіційної абревіатури ВПО.

Далі ми говорили про проблеми з правами переселенців, тими, що є в законі, але не виконуються і тими, що навіть офіційно ніяк не означені.

-Українське законодавство, наприклад, гарантувало усім переселенцям безоплатне житло на 6-місячний термін. Хто з вас жив стільки безоплатно? – запитує Олександр Фомічов. Присутні хитають головами. – Так, ніхто. Бо житло надавалося максимум на пару тижнів. Серед таких же норм сприяння переміщенню майна, щоденне гаряче харчування протягом одного місяця. Норма по компенсації оренди житла виконувалася частково. А от проблема з тим, що внутрішньо переміщені особи не мають виборчого права в містах, де вони живуть вже 4 роки, досі лишається актуальною.

За словами спікера, протягом більш як півроку після початку АТО переселенці не мали жодного статусу, а місцева влада маніпулювала цифрами, звітуючи, що певну кількість людей прийнято і розміщено, коли насправді їх було лише зареєстровано.

Далі ми разом з присутніми обговорили проблему «навішування» ярликів на ВПО у ЗМІ, а також те, наскільки переселенці інтегрувалися в громаду Івано-Франківська та як шукати містки взаєморозуміння між жителями різних регіонів.

10 проектів за 2,5 роки: профнавчання, анімація та форум-театр

Після такого «глибокого» занурення у місцеву проблематику нас чекав детальний звіт про успіхи «приймаючої сторони». Ми відвідали офіс ГО «Всеукраїнське об’єднання «Українці Донбасу і Криму», де Лариса Пантелюк, Любов Вагуріна та Ніна Волкова детально розповіли нам про роботу організації. Так, ми дізналися, що за 2,5 роки громадська організація втілила 10 грантових проектів, серед яких «перекваліфікація» для переселенців за напрямками - англійська мова, інтернет-технології і хенд-мейд, створення соціальної анімації та проведення форум-театрів.

-Викладачами на курсах з перелічених дисциплін стали учасники спільноти переселенців, які пройшли жорсткий відбір і могли фахово передати знання і вміння. За короткий проміжок часу деякі слухачі курсів здійснили справжій прорив – створили власні сайти, започаткували міні-бізнеси чи змогли побудувати кар’єру в співпраці з міжнародними партнерами, - коментує керівник проектів ГО «Всеукраїнське об’єднання «Українці Донбасу і Криму» Ніна Волкова.

В проекті соціальної мультиплікації учасники проекту вчилися писати сюжети та сценарії, виготовляти «дійових осіб» роликів з кольорового паперу, фарб, фломайстрів, олівців, пластиліну, а також змімати, кадрувати, монтувати і озвучувати.

Так народилися «Дорогі Карпати» про неконтрольовану вирубку гірських лісів та екологічну катастрофу, до якої це може призвести; «Мрії в пісочниці», про те, як приклад батьків віддзеркалюється у їхніх дітях; «Цінні ресурси у нас під ногами» (та адаптована для іноземців версія «Користь роздільного збору сміття»)  та «Нова Каховка – місто тисячі джерел» про проблему зникнення джерел у місті.

Ще одним інструментом пошуку розв’язання нагальних проблем став форум-театр, в якому учасники можуть «зіграти» реальну конфліктну ситуацію, а потім, разом з глядачами, спробувати знайти з неї вихід. Так, в Івано-Франківську шукали ліків від сексизму під час вистави «Гендерні ролі», а в Новій Каховці – рецептів від корупції в сферах медицини і освіти.

-Головний посил форум-театру у тому, що якщо люди можуть змінити щось на сцені, то вони можуть зробити це й у реальному житті. Так, учасники-студенти Нової Каховки почали працювати зі студентськими парламентами та іншими активними студентами на тему захисту прав і свобод громадян, - резюмує результати проекту, - Ніна Волкова.

Один з успішних і нетипових для України кейсів «Всеукраїнського об’єднання «Українці Донбасу і Криму» - це ефективна співпраця з місцевою владою. За словами керівника організації Лариси Пантелюк, влада активно їм допомагала і з новим офісом, і з ремонтом, і з багатьма іншими питаннями, які стосувалися переселенців.

-Мене обрали членом громадської ради при обласній облдержадміністрації, наших представників запрошують на всі важливі події в місті, практично на всі публічні заходи, - коментує Лариса Пантелюк.

Окрім проектної діяльності члени молодої ГО постійно проводять волонтерські заходи з дорослими та дітьми. Запрошують жителів Франківська на арт-терапію, разом прибирають сміття, беручи участь у Всеукраїнській акції «Зробимо Україну чистою разом!», розмальовують писанки, виготовляють віночки, плетуть маскувальні сітки на передову, віддаючи час та зусилля на розвиток своєї новою малої батьківщини.

-Ми постійно організовуємо заходи для дітей – це й майстер-класи, і арт-терапія, і бережне ставлення до природи, що нас оточує. Під час таких подій діти з Донбасу краще пізнають культуру Західної України, знайомляться і товаришують з однолітками-франківчанами, а тим часом знайомляться між собою і соціалізуються також батьки, - розповідає Любов Вагуріна. – Для мене цей напрямок особливо близький, адже я півжиття працювала в школі і привозила дітей з Луганська на екскурсії в гори і навпаки, показувала дітям із Західних областей природу і культуру Донеччини та Луганщини.

Медіаграмотність, громадська рада і театральний вечір

Другий день стажування ми почали з презентації власної роботи в регіонах. Учасниця обміну Катерина Гончар з міста Слов’янськ розповіла про роботу місцевої бібліотеки, де вона працює, як заклад пережив бойові дії та став культурним осередком у місті:

-Наша бібліотека – це не лише місце, куди можна прийти, щоб почитати книжку. У нас увесь час відбуваються цікаві заходи – зустрічі, майстер-класи, презентації. Тут збираються люди за інтересами, тут волонтери вже 4 роки плетуть маскувальні сітки для армії. Бібліотека притягує людей, бо це зручний коворкінг в центрі міста і більшість наших послуг – безкоштовні.

Що до мене, то вдалося не лише презентувати роботу газети «Наші Вісті» як проекту ВГІ «Активна Громада» ВГО «Інститут «Республіка» та «Черкаської МЕДІАШКОЛИ», а й попрацювати з аудиторією переселенців на тренінгу з медіаграмотності.

Було дуже приємно працювати з такою активною та небайдужою аудиторією. Учасники тренінгу ставили питання, наводили приклади з власного житті, писали інформаційні замітки і брали на озброєння методи зацікавлення ЗМІ під час організації громадських заходів. А найприємніше, що одну з учасниць тренінг спонукав написати проектну заявку та організувати медіашколу у селі біля Івано-Франківська, де вона проживає. Як на мене, то це справжня робота у форматі «ідея-дія-результат».

Переглянути відео з тренінгу можна тут:

 

Маніпуляції і фейки

https://www.facebook.com/kowal.irina/videos/1966340626951750/

Написання заміток учасниками тренінгу (вправа)

https://www.facebook.com/kowal.irina/videos/1964981360421010/

Правило «перевернутої піраміди». Як писати лідер-абзац

https://www.facebook.com/kowal.irina/videos/1964980310421115/

Як правильно інформувати ЗМІ про заходи громадськості

https://www.facebook.com/kowal.irina/videos/1962598213992658/

Після тренінгу ми відвідали  засідання громадської ради при  Івано-Франківські ОДА, одним із членів якої є Лариса Пантелюк. Приємно було відзначити, що громадська рада не є кишеньковим органом місцевої влади, оскільки відстоює права жителів Івано-Франківська та області. Зокрема, дуже вразила історія учасника АТО, кіборга Василя Кузьмина, який очолив КП «Муніципальна дружина» в м. Коломия та був незаконно звільнений через конфлікти з місцевою владою. Історію Василя Кузьмина та боротьби громадської ради за його законне поновлення на роботі буде опубліковано у всеукраїнській газеті для активних громад «Наші Вісті».

Після участі у засіданні ради нас чекала екскурсія містом, під час якої Ніна Волкова розповіла історію виникнення багатонаціонального Івано-Франківська. Ми побачили Ратушу, Кафедральний Собор, Художній музей, прогулялися по Бастіону, який раніше слугував міськими мурами.

Наступним пунктом став місцевий драматичний театр. Перед початком вистави керівник відділу PR і маркетингу Івано-Франківського драматичного театру Юлія Острогляд розповіла про історію побудови театру, оздоблення його стелі та стін унікальними дерев’яними панелями з «гуцульськими мотивами», а також повне оновлення репертуару з приходом нового режисера і керівника театру.

-Кожного місяця у нас відбувається по 1, а то й по дві прем’єри, часто квитки розкуповують задовго до вистави, - розповідає Юлія Острогляд. – Також маємо міжнародний, міждисциплінарний фестиваль «Порто-Франко». На нього приїжджають трупи з усього світу – це не лише Європа, а й Америка, Японія, а театральні локації розташовані всюди по місту, на цей час відкривають навіть занедбаний палац Потоцьких.

Нині критики вважають репертуар Івано-Франківського театру найкращим в Україні. Театр має 4 сцени, серед яких головна сцена, камерна, сцена на сцені та сцена-підвал (саме там відбувалася неоопера-жах «Гамлет», де головного героя будять з вічного сну і змушують знову дати відповідь на питання «Бути чи не бути»? Сучасний переклад Юрія Андруховича. Вистава здійснила справжній фурор на Шекспірівському фестивалі у польському Гданську. Глядачі аплодували стоячи (що не властиво Європі),  а акторам довелося повторити виставу через півгодини, настільки багато було бажаючих її подивитися).

Після цієї екскурсії ми вирушили, власне, насолодитися майстерністю акторів, режисерів та всього колективу театру. Вистава «Слава Героям», яка в афіші описується як специфічна комедія та вистава-діагноз. За сюжетом в одній лікарняній палаті зустрічаються два непримиренних ворога – ветеран Червоної Армії та УПА, у головах яких і через 70 років іде війна.

Вистава дуже багатошарова – тут і примирення ворогів, і стосунки між поколіннями (батьки-діти-внуки), і корупція в медицині, і безправність перед керівництвом, і швидке дорослішання після смерті дорогої людини.

Сказати, що ми були вражені – це не сказати нічого. Гра акторів, незвичне використання світлових і звукових ефектів та кількаметрова близькість до глядача (вистава відбувалась у форматі «сцена на сцені») створюють враження, яке складно описати.

Радіоефір та бібліотека

Третій завершальний день нашого візиту став днем професійних обмінів досвідом. Спочатку ми потрапили на ефір на місцеве радіо «Дзвони», де змогли розповісти усім слухачам про  Програму національних обмінів та поспілкувалися на тему «Духовні чесноти нації» з ведучою Марією Солодчук.

Наступним став візит до Івано-Франківської обласної бібліотеки для юнацтва, де Катерина Гончар презентувала роботу Слов’янської бібліотеки, а івано-франківські бібліотекарі розповіли про літературні клуби, зустрічі з письменниками та безкоштовні бібліоекскурсії містом.

Організація та «рай для туриста»

Окремо хотілося б відзначити чудову організацію усього візиту. Наша «приймаюча» сторона забезпечила максимальний комфорт та дуже продумано поставилася до складання програми. Поселили нас в готелі в самому центрі міста, обідали та вечеряли ми також поблизу тих будівель, де відбувалися зустрічі, ефіри, засідання та знайомства, до того, ж Лариса Пантелюк забезпечила швидкий трансфер у кожну наступну точку своїм автомобілем. За три дні ми, фактично, побачили все місто, включаючи знамениті ресторації, кожна з яких, по суті, є приватним музеєм, що розповідає про історію, традиції та побут старого Станіславіва. Під час вечері в «Першій сімейній ресторації Мулярових» організатори влаштували нам екскурсію з переодяганнями в національні костюми та грою на розі і трембіті, тобто ми не лише змогли налагодити нетворкінг і перейняти досвід, а й повністю проникнутися духом нового для нас міста.

Чому цей обмін був дуже важливим?

Особисто для мене Програма національних обмінів стала ключовою в кількох напрямках –я відкрила для себе нове західноукраїнське місто, яке нічим не поступається розрекламованому Львову. Знайшла нових партнерів, які за такий короткий час стали друзями і майже сім’єю. Вже створила публікацію для всеукраїнської газети для активних громад «Наші Вісті» про візит та громадську організацію, що нас приймала, і планую ще низку публікацій у цьому ЗМІ та на власному блозі в інтернет-виданні «Нова Доба». Планую продовжувати співпрацю, запросивши учасників «ВО «Українці Донбасу і Криму» на заходи «Інституту «Республіка» до Києва, Черкас та інших міст. Планую розкривати для черкащан Івано-Франківськ через блоги та репортажі з фестивалю «Порто-Франко», який маю відвідати у червні.

На мою думку, такі обміни надзвичайно важливі, адже люди з географічно протилежних регіонів України часто знають про ту чи іншу місцевість якісь загальні «штампи», як це було зі мною, або взагалі не знають нічого. А такі проекти сприяють розвитку внутрішнього туризму, співпраці між регіонами та подолання стереотипів про «Схід і Захід».

Учасниця програми обмінів з м. Черкаси,

випусковий редактор газети «Наші Вісті» Ірина Семенова

Автор: Irina Koval
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку