Життя з чистого аркуша.... (Марина Демко)

Життя з чистого аркуша.... (Марина Демко)

,
Йдучи кожен день на роботу, ніколи не думаєш, що ввечері можеш не повернутися додому і що твоє життя може перевернутися «з ніг на голову». Але 8 травня 2014 року стало для мене таким днем. У Макіївці тоді було тихо і спокійно, нечисленні люди в камуфляжі і балаклавах захопили міськраду без стрілянини і штурму і просто «охороняли» її. Не знаю, від кого.

У той день я з ранку була на роботі. Вдень зателефонував мій чоловік Олексій. Дуже швидко і тривожно сказав, що його поранили і намагаються викрасти. Від несподіванки я зовсім розгубилася. Олексій - активіст ВО «Свобода», мабуть, це і зіграло з нами злий жарт. Ніяких інших думок, окрім як подзвонити в міліцію, не спало на думку. На той момент в пресі вже були повідомлення про подібні викрадення в інших містах Донецької та Луганської областей. Однак, відразу стало зрозуміло, що допомагати міліція не буде: черговий поставив кілька скептичних запитань і розмовляв як з неадекватною. Так і завершилася наша розмова.

Знову разом на реаб_л_тац_ї в Яремче (1).jpg


Пізніше, коли чоловіка привезли до лікарні з вогнепальним пораненням, міліція все-таки приїхала. І я теж потрапила додому. А вдома була повна розруха. Всі речі з шаф були викинуті на підлогу. Навіть меблі місцями були перевернуті. Зо два десятки осіб (співробітники міліції) топталися по розкиданих речах. Начальник райвідділу сказав мені, що чоловік мій, швидше за все, просто отримав побутову травму, нібито наштовхнувшись на арматуру у дворі. Я слухала і все це було схоже на марення.

Мене опитали і склали протокол, після чого повезли в райвідділ. Зняли відбитки пальців. Я довго просиділа в кабінеті. Потім прийшов слідчий і сказав, що мені потрібно терміново покинути місто, бойовики шукають і хочуть забрати і мене.
Сівши в найближчий потяг, я поїхала в нікуди ...

У тривожному очікуванні пройшов місяць. І 9 червня вдень пролунав дзвінок - як завжди з чужого номера. Це був Олексій! Його відпустили і він їхав додому з Горлівки рейсовим автобусом. Я не могла повірити. Було дуже страшно, треба було ще якось виїхати із зони бойових дій в безпечне місце. Документів ніяких не було. Але, слава Богу, все вийшло! Альоша приїхав до Києва і я попрямувала до нього. Все найстрашніше тепер було позаду. Хоча попереду була ще операція, бо одна з куль (як виявилося, це була не побутова травма, про яку говорив представник міліції - в нього дійсно стріляли) сиділа в тілі. Але головне, що ми знову були разом, а разом все переноситься легше.
Раніше я вірила, що хороших людей набагато більше, ніж поганих - тепер переконалася: їх дійсно дуже багато. Дуже багато людей хотіли допомогти хоч чимось. Я дуже вдячна всім, хто мені зустрівся в ті дні. Ніколи не забуду цієї підтримки. Коли все-таки вийде повернутися додому, всіх їх запрошу до себе в гості. Колись це все ж станеться. Я вірю…

У нас з'явилося багато друзів, надійних і вірних. У цій жахливо складній ситуації я відчувала себе впевнено, як ніколи раніше. Раніше, коли жила звичним життям і спокійним життям, була робота, яка займала більшу частину часу, ніколи б не подумала, що буду волонтером.
Влітку 2014 року, коли вся країна активно відгукнулася на біду, яка сталася з мільйонами співгромадян, я залишатися осторонь не могла. Сама не знаю чому, до сих пір не можу собі відповісти на питання: «Навіщо мені це?».

Зараз вже розумію, що кожен шукає в волонтерстві своє. Одні волонтерствують для розвитку особистісних якостей - впевненості, розкутості, для нових знайомств і встановлення дружніх контактів, для того, щоб показати себе у вигідному світлі перед своїм роботодавцем або знайти нових роботодавців, у когось не було молодшого брата або сестри і цій людині хочеться про когось піклуватися. Все це - реальні і хороші внутрішні мотиви. Волонтер може хотіти відчувати себе значущим, улюбленим, шанованим - і це теж добре. Коли сам волонтер усвідомлює, який же бонус він отримає від допомоги людям похилого віку, дітям, військовим або тваринам, позитивного ефекту буде набагато більше.

Везем допомогу б_йцям в Торецьк.JPG


Я вважаю, що сплеск волонтерства в Україні можна вважати процесом морального одужання суспільства. Зліт волонтерського руху вселяє надію на добре майбутнє, тому що волонтерство - це не просто надання матеріальної або фізичної допомоги, а й прояв активної громадянської позиції. Більшість людей, що займаються волонтерством, вже не будуть мовчки терпіти свавілля мера, депутата або президента, вони будуть вимагати пояснень. Чиновникам вже найближчим часом доведеться рахуватися з цими людьми.

Починала свою волонтерську практику з ГО «Донбас-СОС», оператором гарячої лінії. Було дуже важко втягнутися і через два тижні я пішла і вирішила, що більше не прийду. Дуже важко справлятися з емоціями своїми і людей, які зверталися за допомогою. У той період дзвінків було настільки багато, що п'ять-шість волонтерів не встигали відповідати на звернення.

Волонтерам треба _ навчатись.jpg



Приблизно через місяць я знову зателефонувала і запропонувала свою допомогу. Повернувшись, вже не змогла без цієї діяльності. Приходиш на три години, а не помічаєш часу і проводиш у кол-центрі по 6-8 годин ...
З Києва нам, на жаль, довелося виїхати, необхідно було об'єднатися всією сім'єю. Мама залишалася на непідконтрольній території. Наш син - інвалід дитинства по слуху жив в чужій сім'ї в Мелітополі. Я безмежно вдячна цим людям похилого віку, які взяли його як рідного: він прожив у них цілих півроку, на жаль, вони недавно померли ...
Ми переїхали до Краматорська, ближче до дому, і відразу почали шукати собі діяльність на новому місці. Спочатку стали допомагати волонтерам в Краматорську і Торецьку, які забезпечували солдатів на передовій всім необхідним. Займалися всім потроху: збирали допомогу в різних регіонах країни, готували їжу, прали і в'язали сітки, шили труси ...
З 2016 р. я приєдналася до ГО «Центр зайнятості вільних людей» Тут ми сприяємо професійній та підприємницькій реалізації задля формування суспільства Вільних людей. Ми надаємо потрібні послуги, а ще - надихаємо, мотивуємо, навчаємо, підтримуємо людей. Наша цільова аудиторія - люди, які з будь-яких причин мають менше шансів на ринку праці та потребують додаткової підтримки в професійній та підприємницькій реалізації. Зараз ми трансформуємо свої послуги, основну увагу приділяємо навчанню підприємництву і наставництву нових підприємців, популяризації соціального підприємництва.
На сьогоднішній день у нас немає донорської підтримки, тому тренінгів тимчасово не організовуємо. Вся робота, яка ведеться, заснована на волонтерських засадах. Не сумніваємося, що в подальшому наша команда тільки розшириться і зможе працювати і допомагати людям своїми силами і ресурсами, без донорської допомоги. На сьогоднішній день маємо досить широке коло партнерів і друзів. Збираємо ідеї і натхнення для їх реалізації.
Майже одразу, після переїзду, постало питання - як жити далі? Потреб у переселенців значно більше, ніж у місцевих, а можливостей менше. Головна з проблем – це житло, в нормальному розумінні воно має бути власним. Якщо влаштуватись на роботу з «середнім заробітком» - це шлях в нікуди, тому бажано побудувати власну справу, тоді самостійно керуєш своїм часом і є можливість заробляти більше. Прийшлось визначатися з напрямками діяльності. Почали з’являтись грантові програми, які дали шанс придбати дещо з обладнання – це суттєва допомога від міжнародних донорів. Наша родина отримала шість мікрогрантів на трьох осіб, в майбутньому, в разі потреби, будемо подавати грантові заявки ще. Наш син активно працює в обраному напрямку - у шевській справі. За підтримки Данської ради були закуплені інструменти і він почав працювати. На сьогоднішній день вони з партнером по бізнесу впевнено розвивають діяльність, подумують про розширення.

Дружня с_м'я ЦЗВЛ.jpg


Ми з чоловіком на деякий час призупинили діяльність з самозайнятості: були проблеми з приміщенням і вирішили придбати власне житло - невеличкий будинок. Навесні 2017 р. плануємо відновити власну справу на «своїй території». Зараз працюємо в громадському секторі. Почали втілювати в життя ідею створення в Краматорську ХАБу – простору для діяльності громадських ініціатив та об’єднань. У команді з кількома організаціями і просто активними людьми вже вдалося орендувати приміщення, де поки тимчасово перебуває новий ХАБ. Знайшли фінансову підтримку від посольства Великобританії для його обладнання. Про будь-які досягнення поки говорити рано, але в ХАБі вже почали працювати кілька ініціатив міста Краматорська. Зараз ведеться робота з пошуку постійного приміщення для втілення суспільних ідей та фінансування ремонту.
Розповідати можна дуже довго. Напевно, за все життя з нами не сталося стільки, скільки за цей недовгий період. Найцінніше - це люди, з якими ми познайомилися і потоваришували. А також ті, кого ми не знаємо, але вони надали нам і багатьом іншим нашим землякам безцінну допомогу. Я вдячна кожному жителю нашої великої Батьківщини, тим, хто хоча б дещицею намагаються допомогти. Адже навіть добре слово у важку хвилину дорогоцінне. Мені абсолютно не страшно дивитися в майбутнє - з такими людьми воно у нас точно є!

Дитяче свято силами волонтер_в (2).jpg


Автор: Ірина Баран
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку