Життя на рубежі: Подорож до міст прифронтової зони у Луганську область

Життя на рубежі: Подорож до міст прифронтової зони у Луганську область

12 Липня 2017,
Усі ми заклопотані своїми справами, нагальні проблеми не дають поглянути угору. Але протягом року виношував ідею повернутися до Луганської області і побачити, як живуть люди у прифронтовій зоні.

Минулого року поїздка вдалася на благодійні кошти, цього року виграв грант від "Містки громадської активності" за фінансової підтримки Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США), і опинився серед щасливчиків з України, які не побоялися поїхати на схід та через об’єктив камери поглянути на міста, які Збройним Силам України вдалося звільнити під час проведення АТО.

Хоча у заявці на отримання гранту вказував на місце «дислокації» місто Рубіжне, вирішив скористатися ситуацією і відвідати нову «столицю» Луганського регіону – місто Сєвєродонецьк.

Проживати вирішив теж у цьому місті. Напередодні вивчивши усі пропозиції найму житла та ознайомившись через мережу Інтернет з місцевими готелями. Надав перевагу у винайманні студії «на Маяковського» у Сєвєродонецьку.

У Рубіжному місцевий готель «Совєцький», чи то зараз «Центральний», асоціювався з відсутністю сервісу та радянською епохою, інтуїція не підвела. Про зроблений вибір жалкувати не прийшлося.

Харчі та квитки на поїзд придбані. Посадка пізно у вечорі з київського вокзалу. Вирушаю у дорогу. Маючи кілька годин у запасі на вокзалі докупив додатково флеш-пам'ять, на переході між центральним та південним терміналами перед вирушенням поїзду «Київ-Лисичанськ» натрапив на Мустафу Найєма, який вирушав у подорож чи повертався з неї.

Ніч у купе проминула миттєво, серед сну відчув, що доволі довго стоїть поїзд, але не звернув на це увагу. Як стало пізніше відомо, простій потягу був пов'язаний з аварією на залізниці, поїзд збив людину. У зв’язку з оформленням події, наш потяг простояв доволі багато часу і вже їхав з запізненням у півтори години.

Зупинка у Харкові, можливість вийти на перон та подихати свіжим повітрям.
Після цього у купе познайомився з пасажиркою з якою їхали разом. Вона переселенка з Луганська, у зв’язку з подіями 2014 року переїхала до Сєвєродонецька, де працює в одній з лікарень. Протягом нашої подорожі їй неодноразово дзвонили її пацієнти й вона здійснила не один десяток дзвінків у спробах вирішити питання з їх лікуванням у вищих посадових осіб. Поверталася вона з Києва з конференції. Про життя на новому місці говорила стримано і без ентузіазму. В окупованому Луганську вона з родиною залишила дві квартири, і можливості у майбутньому повернутися до рідного міста не бачить. Їхати з Рубіжного до Сєвєродонецька вирішили разом на таксі, про яке моя знайома подбала заздалегідь замовивши.

2.jpgДіставшись квартири, яку винайняв, не зважаючи на гідні апартаменти, розслаблятися не захотів узяв камеру та вирушив у місто.


У цей вихідний день на вулицях та парках було доволі людяно. Молодь, батьки з малими дітьми відпочивали. З першого погляду помітив насиченість міста українською атрибутикою, майже на кожній адміністративній будівлі, установі чи магазині майорів синьо-жовтий стяг. Зайшовши до одного з магазинів, розпитав у продавчині про життя на «рубежі». Як виявилося, вона переселенка з Луганська, загальновідомі обставини змусили її сім'ю переїхати подалі від війни. Але оптимізму дівчині не добавляти, на життя вона дивиться по-філософськи.
Прогулявшись вечірнім Сєвєродонецьком, відчував, що він буде більш цікавим за Рубіжне і не втрачав нагоди для фотографування.

1.jpg

Прибувши наступного дня до Рубіжного, одразу побачив контраст між містами, які входять в один міський конгломерат, і знаходяться доволі близько одне від одного. Рубіжне-2017, як і Рубіжне-2014 року справляє гнітюче враження. Вулиці міста малолюдні та брудні, багато жебраків. Молоді не зважаючи на наявність кількох навчальних закладів замало. Зав’язав розмову з кількома людьми різного віку, усі скаржилися на життя і безвихідь. Але ж поруч Сєверодонецьк, який ближче до лінії фронту, який справляє враження міста яке живе.
Молоді сєвєродонетчани веселяться, проводять яскраво вільний час, одним словом живуть. Що не так у Рубіжному, де міська влада, яка має навести елементарний порядок та чистоту у місті?

Кілька днів між цими містами і така разюча прірва між ними. Щодо рівня життя у порівняні з нашим містом Новоградом-Волинським, у черговий раз підтвердив зроблений вже давно висновок. Такий цін на харчові продукти та споживчі товари, як у Новограді-Волинському зустрінеш не всюди. Продукти у супермаркетах, у містах майже на лінії фронту на 30% дешевші ніж у нашому місті, одяг наполовину.
Згідно з оголошеннями на вулицях міста придбати однокімнатну квартиру у Сєвєродонецьку можна від 6000 дол. США. Дво- та трикімнатні від 10000. Заробітні плати, у середньому як і по усій Україні. Але на мою думку, прикордонні території з окупованими - «ЛДНР» мають стати «вітриною» мирного та забезпеченого життя.

Три дні заплановані на подорож минають доволі швидко, повертаюся додому до рідного Новограда-Волинського. Повертаюся вже іншою людиною, менш заангажованою звичними стереотипами. Донбас - це Україна і ми маємо докласти максимум зусиль на усіх рівнях, у тому числі у між особитому спілкуванні, щоб повернути окуповану територію під нашу юрисдикцію.

Автор фотовиставки і тексту - Олександр Сукач
3.jpg
4.jpg
5.jpg
6.jpg
8.jpg
9.jpg
11.jpg
12.jpg


Автор: Ірина Баран
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку