Чим здивувала Запорізька книжкова толока

Чим здивувала Запорізька книжкова толока

16 Листопада 2017,

Дискусійний майданчик “Недискримінація і культура комунікації” відбувся у межах Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США).

Журналістка, керівниця мережі Район.in.ua у CID MEDIA GROUP Наталка Пахайчук привезла з Волині унікальне видання – газету “Сім’я і дім” , надрукована шрифтом Брайля. І не одну, а уже в п’ятьох випусках.

Думаю, не часто (принаймні, говорю найперше про себе грішну) задумуємось про те, що задоволення від читання, яке мають більшість із нас, може бути не доступне великій категорії населення. І проблема не в тому, що люди не хочуть – хочуть, а питання в тому, чи є що читати? І тут ми застрягаємо. От скільки книг шрифтом Брайля у книгарнях вашого міста ви бачили? Я зараз не маю на увазі Київ, бо у нас, на жаль, максимально доступні (у значенні вибору) блага “осідають” у столиці, а не децентралізовуються у містах і селах. Я особисто жодного видання не бачила у Чернівцях, і у великих міських бібліотеках тех. І , тим паче, не бачила газет, журналів, збірників рецептів у звичайних кіосках. І це недобре насправді. Лише поодинокі екземпляри, які є ще й шалено дорогими, можуть потрапити до рук незрячих. Тобто, у нашій країні, у 2017 році (у ХІХ столітті, Карл!) існує група людей, яка не має повноцінного доступу до інформації. Я втішена, що є такі ентузіасти, що є свідомий бізнес, який, на жаль, зараз випереджає за своїм “інтелектом” державні інституції і намагається допомогти. Сподіваюся, що з часом таких видань з’являтиметься більше, а їхній тираж ростиме.

Далі юристка, громадська активістка Ніна Хома навчала того, як захистити своє право власності. Ніна дала відвідувачам та відвідувачкам практичні кейси з української та міжнародної судової практики, огляд стратегічних справ Української Гельсінської спілки прав людини.

Після цього ми розпочали дискусію щодо недискримінації за національною ознакою. Зокрема, Оля Веснянка – журналістка ромського радіо Chirikli, Олексій Падченко – голова ГО “Запорізький ромський центр “Лачо Дром”, Анжеліка Кругляк – виконавча директорка організації розповіли про побутові моменти, з якими стикаються представники і представниці ромської національності: булінг у школах, брак коштів, і через це неможливість здобути навіть початкову чи середню освіту в Україні (не секрет, що школа – дороге задоволення), упереджене ставлення через їхню національність, стереотипи і часті асоціації ромів із крадіжками, порушенням закону… Цього усього можна уникнути, якби суспільство по-справжньому було правовим, а держава захищала права людини не декларативно, а фактично.

Далі разом із проeктною мeнeджeркою Amnesty International UK Юлією Донцовою почали говорити про так званий страшний сон депутатів Верховної Ради – Стамбульську конвенцію. Мабуть, зараз хтось із тих 249 (або й всі разом) роблять запаси часнику та осикових кілків, аби захиститися від страшної цієї “нечистої сили”. Мені було б смішно, якби не так печально, за таке невігластво. Бо хіба може мудра людина свідомо заважати протидіяти насильству, заважати захищати права людeй, заважати конкрeтним мeханізмам протидії ґeндeрному насильству діяти на території країни, яка позиціонує себе як демократична. Я все ж вірю у громадський тиск має силу. Кожeн і кожна можe долучитися до її ратифікаціі в Україні – підписати звeрнeння на сторінці Amnesty International UK у facebook!

 Далі разом з Наталкою Лобач ми говорили про жінку у радянському та пост-радянському просторі. Соціологиня Олeна Стрeльник презентувала свою книгу "Турбота як робота" , у якій, зробивши опитування серед метрів Києва та Полтави розвінчала стереотипи щодо хатньої роботи.

   На завершення журналістка, активістка, голова ГО “Студена”, ініціаторка соціальної акції #ЯнеБоюсьСказати Настя Мельниченко презентувала свою книгу. Насправді , правдивіше було б сказати “порвала” аудиторію своїм творінням. Бо таки у суспільстві , де не прийнято відверто говорити про природні речі, як наприклад, секс, критичні дні, сексуальну освіту підлітків, ґендерно обумовлене насильство (приклад – наша ВР), почати флеш-моб, а після ще й написати про ці всі речі – велика сміливість. Настя у своїй книзі поєднує практичні поради психологів, правоохоронців (тільки не повчання,а саме поради) разом із історіями жертв сексуального насильства, своїми думками. Бракує українській літературі саме таких книг, а не ванільного трактування природних понять, надмірного загравання і “сюсюкання”. Книга Насті – можливість конвертувати травматичний спогад жертви у звичайний спогад , пережити його, додатково не травмуючи. Авторка показує , що сексуального насильства зазнають не лише жінки, як традиційно вважає більшість, а й чоловіки (у книзі опубліковані історії і жертв-чоловіків); що насильник не обирає між віком, що жертва не є винною у тому, що сталося, а вина – лише того, хто вчинив насильство. Настя намагається говорити про такі складні психологічно речі досить просто, вона вдається до діалогу з читачами – відкритого та дружнього .

Жаль, але й третини своїх емоцій, які викликав другий день нашої роботи, мені не вдалося передати. Хоча, не жаль, – наступного року приїздіть на толоку 


Автор: Tetiana Karpiv
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку