Всеукраїнська пісенна мозаїка складається у Станиці Луганській

Всеукраїнська пісенна мозаїка складається у Станиці Луганській

4 Вересня 2017, Львів, Станиця Луганська, Київ

Злагодженим і пронизливим виступом перед півсотнею мешканців Станиці Луганської завершилась пісенна студія Уляни Горбачевської, організована київською агенцією «АртПоле» спільно з місцевою адміністрацією. До майстер-класів, що спершу задумувалися як дитячі, з ентузіазмом долучилися й дорослі. За три дні учасники(ці) розучили колядки та щедрівки з різних регіонів України, а також познайомили Уляну з власними знахідками у дослідженні місцевих пісенних традицій.

«Це було надзвичайно і сильно! – ділиться Ірина Прибінська, головний спеціаліст відділу освіти Станично-Луганської РДА. – Взагалі «АртПоле» зробило велику справу. Ніщо так не о'бєднує, як мистецтво, пісня. Дуже важливо, що за 500 метрів від лінії розмежування наші діти, наші дорослі співають українських пісень, які поєднують у собі і Закарпаття, і Полтаву, і Київ, і Станицю Луганську!».


Для знаної львівської співачки і дослідниці автентики Уляни Горбачевської робота в Станиці Луганській теж стала надзвичайно сильним досвідом: «Дуже змішані почуття. Наче я побувала всередині сюрреалістичного фільму. Така собі суміш Кустуріци і «Дня бабака». Приїхала, і всі запитують чи страшно. А в мене відчуття, подібне до 2013-14 років. Поза Майданом страшно, а вже у вирі подій – ні. Не очікувала що життя настільки наближене до нормального, попри розбомблені будинки, школу, присутність озброєних військових і радіо на повну гучність в центрі. У магазинах є все, як у будь якому місті України, гуляє молодь, відкритий садочок. Та життя починає згортатися вже коло 16:00. У людей рефлекс: після 15:00 можуть бомбити, хоча в останні місяці стало спокійніше. В поглядах вловлюєш недовіру до всього. Починаєш майстер-клас, і щось міняється у повітрі... відлягає. Таки спів – це сакральна територія! Трансформації посекундні. Приготувала матеріал на три дні, притому різними діалектами (полтавським, поліським, закарпатським) – все сприйнялось за день. Голоси – одна насолода. Розлогі, чисті. Вже в кінці першого дня є контакт, музика, енергія, радість від спільного процесу. Виходиш на вулицю, а там святково одягнені тітоньки з Луганська – прийшли по українську пенсію і "атошні", хоча видно що їх перетіпує від гучномовців з українськими передачами. І ти знову в сюрреалістичному кіно. Бо ходять вони повз блокпости і всі розуміють, що живуть вони не в Станиці і не можуть претендувати на допомогу для переселенців. А потім розмовляєш з хлопцем-військовим. і розумієш що насправді перед тобою герой – не кіношний, не прикрашений, а реальний. Я не готова до якихось глобальних  висновків, але дещо зрозуміла. Потрібне спілкування, потрібно вкладати в дітей, потрібна мудра програма українізації на державному рівні. Не заперечення, а пропозиція нового, якісного і чіткого. Я хочу і надалі СПІВпрацювати з дітьми Станиці Луганської і потрошки творити маленьку нову реальність. Хочу щоб вони відчули свій Тил. Побачили Львів, Київ. Щоб заколядували разом з львівськими дітьми «Добрий вечір тобі». Все залежить лише від нас самих».

Режисерка проектів «АртПоля» Оля Михайлюк відвідала Станицю Луганську вже вшосте. Впродовж останнього року агенція проводила тут доволі різноманітні культурні події. Потім, маючи особисті контакти, Оля приїжджала вже просто до друзів та заради документальних зйомок: «Цей процес триває. Проте найбільші емоції викликають моменти не особистого спостереження чи представлення вже готових проектів, а створення нового і взаємодія з місцевими жителями. Люди тут звикли до життя на лінії фронту. А чимало з тих, хто виїжджав, повернулися зараз, відбудовуються і також звикають. Зараз можна спотерігати випадки, коли, скажімо, половина будинку вціліла, а половина – зруйнована, і на місце цієї зруйнованої вже завезено цеглу – починається відбудова. І це на тій вулиці, з якої видно позиції ополченців. Дивно таке спостерігати. Мабуть, як і співати – голосно й радісно – за таких обставин. Але ми самі створюємо реальність. Дуже хотілося здійснити в Станиці Луганській інтерактивний проект, хотілося, щоб люди долучилися, і щоб їм все вдалося. Хор виявився надзвичайним. Тут – в Станиці – є традиція хорового співу й під час спільних репетицій вона проявилася дуже яскраво. Дивовижою для мене стало те, як легко місцеві хористи сприйняли колядки з різних регіонів України, як природньо в їхньому виконанні звучали пісні на різних діалектах, зокрема, моя улюблена колядка – з Закарпаття. Сподіваюся, що це Рідзво ми зустрінемо разом – Львів, Київ, Станиця – і заспіваємо пісень з усієї України!»


Автор: Тетяна Манзюк
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку