Одещина інформаційна та інноваційна: стан, виклики, перспективи

Одещина інформаційна та інноваційна: стан, виклики, перспективи

7 Вересня 2017, Городок Одеса

19 липня газета відзначила свій столітній ювілей. Вона є найстарішою на Одещині та однією з найстаріших в Україні. За 100 років існування змінювала назви і засновників, але виходити не припиняла. У 1918 р. декілька номерів вийшли навіть французькою мовою; з 1929 р. друкується українською. Внесок колективу редакції в героїчну оборону Одеси в ході Другої світової відзначено медаллю «За оборону Одеси» (1942), а професійні досягнення – орденом «Знак Пошани» (1967). У період великого терору, у 1937-1938 рр., репресували та розстріляли трьох редакторів газети: Юхима Дубова, Івана Ісаєва та Костянтина Кожала. На фронтах Другої світової полягло десятеро співробітників редакції… Про історію газети, яка тісно переплетена з минувшиною нашої країни, дізнаюсь з експозиції музеї видання. Там зберігаються найдавніші примірники газети, оригінальні друкарські машинки, ретрофотографії. Екскурсію музеєм мені проводять головний редактор Іван Мельник і співробітниця-старожил газети… Пан Іван також показує подарунки, які колективу видання презентували з нагоди ювілею. Ось поштові марки, випущені «Укрпоштою» до 100-річчя «Чорноморки».

Як дізнався  в І.Мельника, 24 серпня 1991 р. колектив ухвалив принципове рішення про перетворення з органу обкому компартії в обласну громадсько-політичну газету. Тоді ж були проголошені основні програмні принципи діяльності видання: утвердження української державності, відродження національної пам’яті, української мови і культури, відстоювання громадянських прав. Цих засад газета неухильно дотримується. Із 1 січня 1992 р. вона виходить під назвою «Чорноморські новини».

«Видання було і залишається майданчиком, що об’єднує творчих, ініціативних, сміливих та інтелігентних людей, – розповідає Ольга Сіра. – У різні роки в редакції працювали такі майстри українського слова, як Степан Олійник, Іван Микитенко, Степан Ковганюк, Святослав Караванський, Володимир Базилевський та інші, друкувалися Григорій В’язовський, Петро Осадчук, Володимир Яворівський, Борис Нечерда, Тарас Федюк, Валентин Мороз. Дев’ять журналістів «Чорноморки» у різні роки були вдостоєні почесного звання «Заслужений».

І в період Помаранчевого здвигу, і в часі Революції Гідності, журналісти газети попри всі небезпеки доносили жителям Одещини правдиву інформацію, на яку в переважаючій більшості тамтешніх ЗМІ було накладене табу.

З приходом до влади режиму Януковича, у 2010 р., «Чорноморські новини» зазнали утисків за свою українську позицію, відстоювання європейських та євроатлантичних прагнень громадян, захист демократичних цінностей. Справу зі знищення газети особисто очолив тодішній голова ОДА, вірний служака Януковича Едуард Матвійчук. На його переконання: «Українська газета в Одеській області – це нонсенс». Відтак «Чорноморські новини» залишились без дотації з обласного бюджету, пройшли через фальшиві звинувачення, судові переслідування, негласну заборону на оформлення передплати і розповсюдження у роздрібній мережі. Одначе колектив вирішив будь-якою ціною зберегти українську газету Одещини і за підтримки читачів та небайдужих друзів-однодумців вистояв, сумлінно виконуючи свою інформаційну, просвітницьку та державотворчу місію.

Цікавим теж було почерпнути досвід участі журналістів цього видання у проектах громадянського і соціального спрямування. Наприклад, багато робить журналістка газети Ольга Філіпова – засновниця організації «ІТ-бабусі»… Якщо розглядати друковані ЗМІ області, то одним з найактивніших у плані реалізації соціальних проектів є газета «Вісті Біляївки» і особисто редакторка цього видання Галина Халимоник…

З тривогою я сприйняв той факт, що частина прикордонних районів Одещини не охоплені українським теле та радіосигналом, подекуди і наші мобільні оператори туди не досягають. Тож, місцеві жителі, позбавлені вітчизняного телерадіомовлення, живуть під впливом іноземного, в основному – з Придністров’я. А це серйозний виклик для безпеки південного регіону та всієї України…

Сотні відданих людей різного віку, соціального статусу працюють над тим, аби повернути Одесі її український образ. Це найперше молодь. Студенти місцевих вузів, головно – історичного, філологічного відділень, через різні соціальні почини, підкріплені молодою завзятістю й ентузіазмом, гуртують довкола себе людей. Так, у приміщенні обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.Грушевського спудеї під гаслом «Одеса україномовна» започаткували безкоштовні курси з вивчення державної мови, що стають дедалі популярнішими і збирають щораз більшу аудиторію. Навіть літні одесити облюбували ці заняття. Причому, варто віддати належне лекторам, вони крім викладання граматики постійно піднімають надважливі теми і пояснюють значення мови в українському суспільстві і те, та яку роль маніпуляції навколо мовного питання відіграють у російській гібридній війні.

Власне, обласну бібліотеку ім. Грушевського можна назвати одним із двигунів української справи в місті. Там проходять спілкування з відомими особистостями, презентації, лекторії, флешмоби. Приміром, незадовго перед моїм приїздом, у межах проекту «Відкритий університет», була зустріч з російським поетом-опозиціонером Дмитром Биковим, а ще раніше там вітали Василя Шкляра, який представив свої нові книги. Пам’ятним для мене стало знайомство з Ольгою Нагорнюк, заввідділом соціокультурної діяльності Одеської обласної книгозбірні. За її сприяння мав можливість представити одеситам постать і творчість світлої пам’яті письменника Івана Низового, який зараз стараннями доньки, переселенки із Луганська Лесі Іванівни гучно промовляє з м.Городка Львівської області до всієї України. Відрадно, що поміж присутніх на цьому літературному вечорі була людина, котра особисто знала І.Низового. Це Роман Кракалія, заслужений журналіст України. Особливо зворушливою виявилася зустріч-спілкування з юними вихованцями «Карітасу», тема: «Знайомство з дитячою поезією І.Низового». Хлопці та дівчата середнього і старшого шкільного віку декламували вірші Низового, які вони вивчили напам’ять. Прикметно, що наставниця діточок – соціальна працівниця «Карітасу» Вікторія Проскурня, котра, як помітно, вкладає душу у виховання підростаючого покоління, належить до когорти громадян, які були змушені залишити зайняту проросійськими бойовиками територію Донбасу. Тому вона знає з особистого досвіду всі ті гіркі виклики, що постають перед внутрішніми переселенцями. Особливо важко буває адаптуватися в новому середовищі діткам з цих сімей. Якнайбільше тих, хто опинився у складних життєвих обставинах і потребує допомоги, намагається охопити своєю опікою одеський благодійний фонд «Карітас», що діє при УГКЦ. Він має багато векторів діяльності. …

В тому, що наша молодь є рушієм втілення найпрогресивніших соціальних ініціатив, вкотре переконуюсь відвідавши «Імпакт-хаб Одеса». «Що це таке?» – запитаєте. Це новітня інноваційна платформа, створена 5 років тому з метою пошуку і реалізації ідей; це 1300 квадратних метрів освітнього простору, 7 регулярних програм в різних сферах, понад 200 супроводжуваних соціальних проектів, 1700 публічних подій і 50 тис. гостей на рік. Ось, для прикладу, один із успішних проектів: за невеликий проміжок часу вдалося відновити покинутий чверть століття тому одеський Зелений театр і перетворити його зі звалища в комфортний суспільний простір з насиченою культурно-освітньою програмою, місце зібрань тисяч людей. Отакі хаби, як генератори важливих думок, фахівців, практик, вважаю, відіграватимуть важливу роль у формуванні нової української еліти, стилю її поведінки.

Вартує згадки і громадський простір «4 Сіті» в Одесі – це і ресторан, бар, і лекторій. Його засновниками мають стати 300 осіб, кожен з яких вкладе 1000 доларів США. Зараз проект фінансово підтримали вже 220 людей. Керує закладом професійний ресторатор, 70 відсотків прибутку спрямовуватимуть на реалізацію соціальних проектів з розвитку Одеси. Гроші на перші проекти вже виділили.

Нашу діяльну наукову, творчу інтелігенцію з 2010 року гуртує в Одесі Український клуб (він майже через 90 років знову відновив свою роботу), яким опікується Наталя Чайчук . Його штаб знаходиться в Українському домі – триповерховому будинку неподалік центру міста, що його п. Наталія придбала своїм коштом. Там же діє прес-центр, є світлиця, де відбуваються збори клубу та різноманітні заходи. А на першому поверсі будівлі розташувалася українська книгарня-кав’ярня. Її господиня Галина Дольник віддавна пропагує якісну українську книгу, цікавість до якої, каже, в Одесі нині зростає. А ще Г.Дольник є президентом Благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип, співорганізатором щорічної всеукраїнської наукової конференції «Липівські читання». В Українському домі Одеси мав щастя зустрітися з Елеонорою Шапкіною, керівницею фольклорного ансамблю «Заграва», що відроджує українське народне пісенне мистецтво Півдня. Поміж пріоритетів діяльності Українського клубу – підтримка книговидання. Побачили світ вже декілька цінних праць, серед яких я б виділив монографію Т.Вінцковського та О.Музичка «Іван Луценко: український націєтворець». У цій книзі вперше докладно висвітлено діяльність лідера національного руху в Одесі, одного з організаторів українського війська у 1917-1919 рр. І.Луценка, а також у монографії подано маловідомі факти історії громадського та культурного життя Півдня України кін. 19 – поч. 20 ст.

А що ж влада в Одесі. Чи вона просуває українські питання!? Якщо говорити про облдержадміністрацію, то радше – так. Приміром, влітку під керівництвом заступника голови ООДА відбулося перше засідання координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання, під час якого було запропоновано і обговорено кількадесят відповідних програм за п'ятьма основними напрямками: освіта, медіа, соціальний захист, культура і мистецтво та розвиток сфери військово-патріотичного виховання. Отже, є сподівання, що гарні українські ініціативи будуть підкріплені коштами. До того ж, в Одеській ОДА працюють патріоти. Це, скажімо, начальник відділу культури, мистецтв, національностей та релігій управління культури Ярослава Різникова. Донька політв’язнів, її батько – Олекса Різників є знаним письменником, просвітянином, мовознавцем. Пані Ярослава сьогодні активно відстоює питання національного виховання та забезпечення україномовного інформпростору – як телевізійного, так і друкованого – на всій території Одещини. Звісно, існує серйозне несприйняття цього тими силами, які виконують роль п’ятої колони Москви.

І насамкінець про приємне. Коли залишав Одесу, вона готувалась до Дня Незалежності, в часі якого традиційно відбувається Вишиванковий фестиваль. Якщо дев’ять років тому цей захід підтримали всього з десяток осіб, то у 2017 р. тисячі людей вийшли у вишиванках на Приморський бульвар, а на Потьомкінських сходах розгорнули 26-метровий український стяг.


Автор: Роман Смілка
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку