«Харківська рапсодія» від чернівчанки і для всіх
У середині березня в рамках програми Національних обмінів я, журналістка чернівецької газети «Версії» Маріанна Антонюк, знайомилася з Харковом – за допомоги колег з редакції Харківського медіа-центру «Накипело» ((http://nakipelo.ua/, головний редактор Олена Лептуга), друзів-журналістів з інших видань і самостійно. Перша столиця радянської України захопила і зачарувала мене. Загальні враження, які зливаються з різнохарактерних, контрастних епізодів у один твір довільної форми, спочатку будуються на народних темах і легендах. Така собі «літературна рапсодія». Щоправда, легенди згодом обертаються на свою цілковиту протилежність. Стереотипи щодо «зросійщеного міста з засиллям сепаратистів» почали руйнуватися з першої години перебування в Харкові.
Найбільша площа Європи – Харківський Майдан Свободи – вранці 10 березня зустрів наметами, де збирають допомогу на армію, вшановують Героїв і застерігають від сепаратизму плакатною творчістю. Над наметовим містечком великими літерами надпис «Усе для перемоги». Вдалині над площею – вітання з 8 Березня від мера Кернеса. До речі, українською…
Уже за кілька годин я в редакції «Накипело». Молоді, активні, товариські колеги після короткого знайомства одразу переходять до справ – час до початку запланованої події збігає дуже швидко. Захід (а це прес-конференція на тему актуальних проблем заповідного фонду Харківської області) відбудеться просто у прес-центрі «Накипело» і демонструватиметься онлайн. Водночас текстову трансляцію «Накипело» забезпечує через твіттер. Відсутність у мене досвіду роботи в твіттері підкинула можливість прослухати на цю тему коротку, але повчальну лекцію «накипєльщика» і тренера у DW Akademie Віктора Пічугіна. І одразу ж – практика. «Твіттила» (хоч і в тестовому режимі) доволі успішно: практично всі мої короткі 140-знакові повідомлення побачили світ (або світ побачив їх J). А згодом і статтю написала «Не браконьерством единым… Что мешает паркам?» (http://nakipelo.ua/ne-brakonerstvom-edinym-chto-meshaet-parkam/). Трохи дивно і незвично було писати російською – сайт російськомовний, але й цікаво попрактикуватися в мові, якою, як мені здається, володію не гірше, ніж рідною.
Цього ж вечора мала нагоду долучитися до Жіночих читань в Літературному музеї і з’ясувала, як мало насправді різні регіони України знають одні про одних. Стереотипно вважаючи Харків «закомунізованим» містом, я й гадки не мала, що 8 Березня тут відзначають не лише совковими тюльпанами, а й по-справжньому: обговорюючи жіночі проблеми, серед яких – проблема рівноправ’я, проводячи Марш рівності і влаштовуючи цілий Тиждень жіночої солідарності. А ще я не знала ні харківських письменників (окрім Жадана, звісно J – відкрила для себе Таїс Золотковську), ні музикантів (вразила Катарина Леонова з групи «Шана»).
Субота була лише напів-вихідною: до вечірки з нагоди 3-ї річниці від дня заснування «Накипело», мене ще очікувала дискусія на тему «Інклюзивність та гендер: можливості для жінок з інвалідністю». Яка завдяки організаторським зусиллям співорганізаторки Маршу рівності Анни Шаригіної була надзвичайно пізнавальною і потрібною – адже навіть серед її учасників, людей взагалі-то підготовлених і зацікавлених, зустрічалися моменти нерозуміння.
І редакційна вечірка (весела, молодіжна, з друзями з різних сфер, з друзями-музикантами і другом-ведучим-КВНщиком Глібом Тимошенком, з веселими світлинами і онлайн-трансляцією для прискіпливих читачів), і наступний недільний вихідний були ще одним кроком до знайомства з Харковом. Прогулянки його вулицями, споглядання його соборів, храм мистецтва – театр ім. Пушкіна, лекція найвідомішого екскурсовода Харкова Максима Розенфельда у коворкінг-центрі, органний зал, і безліч «точок зі смаколиками» - за такий Харків дякую подрузі і колезі-журналістці Тамарі Чуриліній…
Понеділок подарував коротке, але надзвичайно приємне знайомство з колективом редакції «Слобідський край» - до того ж, зі знаменної нагоди: газета відзначала своє 100-ліття! Виставкою до ювілею вшанував видання місцевий Музей місцевого самоврядування, а я скористалася нагодою і прослухала захопливу екскурсію про унікальні експонати музею. А селфі на балконі легендарного приміщення «Держпрому» (саме там розташовується редакція «Слобідського краю) і поїздка на ліфті, який потрапив до кадрів художньої стрічки «Поводир» - таким мало хто з гостей Харкова може похвалитися J.
Вівторок – день від’їзду, але й роботи. В онлайні з прес-центру «Накипело» два заходи провів, як завжди, журналіст і ведучий Євген Стрельцов: семінар про можливості юридичного захисту учасників АТО і прес-конференція про тиждень французького кіно в Харкові. Я знову пристойно твітила для читачів «Накипело». А далі був момент прощання, якому передувало щире і довірливе інтерв’ю з колегами з приймаючої редакції (воно ще очікує свого написання і оприлюднення – як і решта ідей і напрацювань з Харкова, який став ще одним улюбленим містом в Україні).
Завершальним акордом у цій «рапсодії» стала коротка, але повна весни і радості від спілкування прогулянка парком ім. Горького, галереєю АВЕК і вулицями міста у супроводі подруги і колеги Наталі Федоренко.
І поки публікації за результатами поїздки ще визрівають, а миттєві яскраві враження вихлюпнулися у півтора десятка постів у соцмережі Фейсбук, можна підбити певні підсумки – для себе і для тих, кому я вже всі вуха протуркотіла Харковом J
- Харків – чудове-пречудове місто.
- Харків – дуже сучасне місто, в якому відбувається багато подій з різних галузей буття.
- У Харкові мешкають чудові-пречудові люди.
- Сепаратизму і зросійщення у Харкові не більше, ніж на Буковині.
- У Харкові журналісти працюють дуже професійно (щонайменше, в редакції «Накипело»)
- У Харкові бракує місцевих телебачень і радіостанцій.
- У Харкові сфера послуг на дуже високому рівні.
- Харків – це безперечно Україна.
- Харків можна відкривати безкінечно.
- До Харкова треба їхати ще!
Тож дякую Програмі національних обмінів Центру культурного менеджменту за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США), завдяки якій відкрила для себе Харків. І сподіваюся, що кожен обмін, подібний до мого, в рамках цієї Програми, стане цеглиною в будівництво нашої Єдиної Країни. Адже поламає стереотипи, збудує містки, запровадить діалог – між сходом, заходом, центром, півднем і північчю України. Адже люди зазвичай вірять тільки собі і своїм друзям. А мої друзі вже любитимуть Харків, як я.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
Автор: Маріанна