«Харківська рапсодія» від чернівчанки і для всіх

«Харківська рапсодія» від чернівчанки і для всіх

29 Березня 2017, Харків - Чернівці
Дякую Програмі національних обмінів Центру культурного менеджменту за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США), завдяки якій відкрила для себе Харків. І сподіваюся, що кожен обмін, подібний до мого, в рамках цієї Програми, стане цеглиною в будівництво нашої Єдиної Країни. Адже поламає стереотипи, збудує містки, запровадить діалог – між сходом, заходом, центром, півднем і північчю України. Адже люди зазвичай вірять тільки собі і своїм друзям. А мої друзі вже любитимуть Харків, як я.


2.jpg


У середині березня в рамках програми Національних обмінів я, журналістка чернівецької газети «Версії» Маріанна Антонюк, знайомилася з Харковом – за допомоги колег з редакції Харківського медіа-центру «Накипело» ((http://nakipelo.ua/, головний редактор Олена Лептуга), друзів-журналістів з інших видань і самостійно. Перша столиця радянської України захопила і зачарувала мене. Загальні враження, які зливаються з різнохарактерних, контрастних епізодів у один твір довільної форми, спочатку будуються на народних темах і легендах. Така собі «літературна рапсодія». Щоправда, легенди згодом обертаються на свою цілковиту протилежність. Стереотипи щодо «зросійщеного міста з засиллям сепаратистів» почали руйнуватися з першої години перебування в Харкові.

Найбільша площа Європи – Харківський Майдан Свободи – вранці 10 березня зустрів наметами, де збирають допомогу на армію, вшановують Героїв і застерігають від сепаратизму плакатною творчістю. Над наметовим містечком великими літерами надпис «Усе для перемоги». Вдалині над площею – вітання з 8 Березня від мера Кернеса. До речі, українською…

Уже за кілька годин я в редакції «Накипело». Молоді, активні, товариські колеги після короткого знайомства одразу переходять до справ – час до початку запланованої події збігає дуже швидко. Захід (а це прес-конференція на тему актуальних проблем заповідного фонду Харківської області) відбудеться просто у прес-центрі «Накипело» і демонструватиметься онлайн. Водночас текстову трансляцію «Накипело» забезпечує через твіттер. Відсутність у мене досвіду роботи в твіттері підкинула можливість прослухати на цю тему коротку, але повчальну лекцію «накипєльщика» і тренера у DW Akademie Віктора Пічугіна. І одразу ж – практика. «Твіттила» (хоч і в тестовому режимі) доволі успішно: практично всі мої короткі 140-знакові повідомлення побачили світ (або світ побачив їх J). А згодом і статтю написала «Не браконьерством единым… Что мешает паркам?» (http://nakipelo.ua/ne-brakonerstvom-edinym-chto-meshaet-parkam/). Трохи дивно і незвично було писати російською – сайт російськомовний, але й цікаво попрактикуватися в мові, якою, як мені здається, володію не гірше, ніж рідною.


1.jpg


Цього ж вечора мала нагоду долучитися до Жіночих читань в Літературному музеї і з’ясувала, як мало насправді різні регіони України знають одні про одних. Стереотипно вважаючи Харків «закомунізованим» містом, я й гадки не мала, що 8 Березня тут відзначають не лише совковими тюльпанами, а й по-справжньому: обговорюючи жіночі проблеми, серед яких – проблема рівноправ’я, проводячи Марш рівності і влаштовуючи цілий Тиждень жіночої солідарності. А ще я не знала ні харківських письменників (окрім Жадана, звісно J – відкрила для себе Таїс Золотковську), ні музикантів (вразила Катарина Леонова з групи «Шана»).

Субота була лише напів-вихідною: до вечірки з нагоди 3-ї річниці від дня заснування «Накипело», мене ще очікувала дискусія на тему «Інклюзивність та гендер: можливості для жінок з інвалідністю». Яка завдяки організаторським зусиллям співорганізаторки Маршу рівності Анни Шаригіної була надзвичайно пізнавальною і потрібною – адже навіть серед її учасників, людей взагалі-то підготовлених і зацікавлених, зустрічалися моменти нерозуміння.

І редакційна вечірка (весела, молодіжна, з друзями з різних сфер, з друзями-музикантами і другом-ведучим-КВНщиком Глібом Тимошенком, з веселими світлинами і онлайн-трансляцією для прискіпливих читачів), і наступний недільний вихідний були ще одним кроком до знайомства з Харковом. Прогулянки його вулицями, споглядання його соборів, храм мистецтва – театр ім. Пушкіна, лекція найвідомішого екскурсовода Харкова Максима Розенфельда у коворкінг-центрі, органний зал, і безліч «точок зі смаколиками» - за такий Харків дякую подрузі і колезі-журналістці Тамарі Чуриліній…

Понеділок подарував коротке, але надзвичайно приємне знайомство з колективом редакції «Слобідський край» - до того ж, зі знаменної нагоди: газета відзначала своє 100-ліття! Виставкою до ювілею вшанував видання місцевий Музей місцевого самоврядування, а я скористалася нагодою і прослухала захопливу екскурсію про унікальні експонати музею. А селфі на балконі легендарного приміщення «Держпрому» (саме там розташовується редакція «Слобідського краю)  і поїздка на ліфті, який потрапив до кадрів художньої стрічки «Поводир» - таким мало хто з гостей Харкова може похвалитися J.


4.jpg

Вівторок – день від’їзду, але й роботи. В онлайні з прес-центру «Накипело» два заходи провів, як завжди, журналіст і ведучий Євген Стрельцов: семінар про можливості юридичного захисту учасників АТО і прес-конференція про тиждень французького кіно в Харкові. Я знову пристойно твітила для читачів «Накипело». А далі був момент прощання, якому передувало щире і довірливе інтерв’ю з колегами з приймаючої редакції (воно ще очікує свого написання і оприлюднення – як і решта ідей і напрацювань з Харкова, який став ще одним улюбленим містом в Україні).

Завершальним акордом у цій «рапсодії» стала коротка, але повна весни і радості від спілкування прогулянка парком ім. Горького, галереєю АВЕК і вулицями міста у супроводі подруги і колеги Наталі Федоренко.

І поки публікації за результатами поїздки ще визрівають, а миттєві яскраві враження вихлюпнулися у півтора десятка постів у соцмережі Фейсбук, можна підбити певні підсумки – для себе і для тих, кому я вже всі вуха протуркотіла Харковом J

  1. Харків – чудове-пречудове місто.
  2. Харків – дуже сучасне місто, в якому відбувається багато подій з різних галузей буття.
  3. У Харкові мешкають чудові-пречудові люди.
  4. Сепаратизму і зросійщення у Харкові не більше, ніж на Буковині.
  5. У Харкові журналісти працюють дуже професійно (щонайменше, в редакції «Накипело»)
  6. У Харкові бракує місцевих телебачень і радіостанцій.
  7. У Харкові сфера послуг на дуже високому рівні.
  8. Харків – це безперечно Україна.
  9. Харків можна відкривати безкінечно.
  10. До Харкова треба їхати ще!

3.jpg

Тож дякую Програмі національних обмінів Центру культурного менеджменту за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США), завдяки якій відкрила для себе Харків. І сподіваюся, що кожен обмін, подібний до мого, в рамках цієї Програми, стане цеглиною в будівництво нашої Єдиної Країни. Адже поламає стереотипи, збудує містки, запровадить діалог – між сходом, заходом, центром, півднем і північчю України. Адже люди зазвичай вірять тільки собі і своїм друзям. А мої друзі вже любитимуть Харків, як я.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»


Автор: Маріанна
Поділитися
  • Facebook

Назад до списку